Закарпаття знову фестивалить. Традиції, бажання народу потанцювати, поспівати, або щось інше змушує тисячі людей витрачати свій час на ці заходи? Схоже, якраз це «щось інше» і є причиною проведення народних гулянь під гучною назвою – фестиваль.


Так склалося, що цього року вже відвідав шість свят у різних куточках рідного краю. Висновки досить негативні і, як на мене, неприємні. Може я щось неправильно розумію, але для мене фестиваль, хай навіть вина, це в першу чергу культурна програма, а не звичайнісінький собі базар, або п’янка. Для того, щоб випити келих доброго вина, людина не повинна їхати за 100 км, а може це зробити у себе вдома. Схоже, не я один такий неправильний, а більшість людей теж шукають якраз ту родзинку, що надає колориту і самобутності саме якійсь частині рідного краю. На жаль, якраз ця складова дійства відсутня, а якщо і робляться якісь спроби, то явно за старою традицією, тобто для «галочки». Причому адресат «галочки» помінявся, якщо раніше воно було для звіту перед начальством, тепер більше адресовано простим смертним, щоб не казали, що марно палили паливо в надії на видовище. Прикладом невдалого проведення фестивалю, може бути «Берлибашський банош» у селі Костилівка. Чому невдалий? Ніби і культурна програма непогана, і народу зібралося нівроку, та й погода не підвела. Причина як завжди проста і банальна – робилося це свято не задля простих людей, гостей, а для запрошеного різношерстого начальства. Уявіть собі газдиню, що зранку наготувала різних національних страв, розклала на столі, загорнула старанно у плівку, в надії, що якась міфічна комісія повинна все це скуштувати, а може і приз виграти. Звичайно, так зване журі приїхало, правда десь коло четвертої пообіді, пару хвилин «потусувалося» поміж людей, годину а то і більше покричало зі сцени різноманітні партійні гасла, а потім тихенько відокремилося від простого люду на сільраді, де їх вже чекав елітний банош. Та і добре, що вони так непомітно втекли, бо інакше були почули гарні русинські лайки розгніваної бабусі, що зранку пеклася на сонці, не дозволяючи нікому доторкнутися до її кулінарних шедеврів. Уявіть собі купу туристів, які так і не взнали, що таке банош, а змушені були гамувати голод і спрагу звичайнісіньким шашликом, та пивом. Ви думаєте багато з них дочекалися концерту? Звичайно, що ні! А концерт? Втомлені дорогою, цілоденним очікуванням, невідомо чи нагодовані артисти, повинні були з посмішкою вийти на сцену й відтанцювати, відспівати свою програму. Як вважаєте, їм це легко далося? А що скажуть люди, які заради свята приїхали сюди? В одному я впевнений – не порадять нікому їхати на закарпатські фестивалі.
На жаль більшість фестивалів саме такі, як я описав, але є і приємні винятки. Такою несподіванкою був мукачівський фестиваль народного мистецтва «Смарагдові витоки». Звиклі до довгих промов і урочистих частин журналісти і фотографи були здивовані, що дійство почалося у запланований час і першими на сцені з’явилися не партійні боси з довгими промовами, а щасливі дітки під веселу музику. Це були не стомлені годинним очікуванням і нудьгою молоді люди, а веселі, з відвертою посмішкою на обличчі діти, які танцюють не для товстого, напівп’яного дяді, а в своє задоволення.
У цілому світі фестивалі це справжнє свято, що окрім культурної програми приносить людям неабиякий прибуток. Ці гроші знадобилися би і жителям нашого гірського краю, але доки організацією цих заходів, по традиції займаються обрані народом люди, першочерговою метою яких є прогнутися не перед тим самим народом, що дав їм у руки владу, а перед районною, чи обласною верхівкою, до того часу фестивалі будуть марною тратою грошей і в деякій мірі ганьбою перед людьми, що їдуть сюди у надії гарно провести час.